Призрачно все в этом мире бушующем, есть только миг за него и держись
Есть только миг между прошлым и будущим, именно он называется жизнь!

.............................................................................................................................. Л. Дербенев
 


НАША ПЕСНЯ


ФОТОСЕСИИ
 
 
КЛИПЫ 
 
 
ФОТОАЛЬБОМЫ 
 
 
КНИГИ 


МИР УВЛЕЧЕНИЙ


 
поиск по сайту
МЕНЮ
Заглавная
БИБЛИОТЕКА
ИССЛЕДОВАНИЯ
ФОТОГАЛЕРЕЯ
ФОТОАЛЬБОМЫ
ВИДЕО
ЭТО ПОЛЕЗНО ЗНАТЬ
КУЛИНАРИЯ
РУКОДЕЛИЕ
Любознательным
НА ДОСУГЕ
ФАЙЛЫ
Пишите
Виртуальный секретарь "Мои научные новости"
Библиотечный информационно-образовательный Портал
Мой дом

"Бібліофан" Дискусійний клуб

"Бібліотекарі усіх країн - об'єднуйтесь!
Посетителей
На сайте 268 гостей

Заглавная arrow Любознательным arrow Это интересно arrow Традиції і сучасність в українському одязі

Традиції і сучасність в українському одязі

      Довгими осінніми та зимовими вечорами збирались молоді жінки й дівчата на вечорниці. Стиха лились одна за одною пісні, а невтомні руки майстринь пряли, вишивали, щоб навесні гарно прибрати хату, прикрасити веселковими узорами свій посаг, одягнути в свято яскравий одяг. В народі завжди існувала потреба зробити радісною важку щоденну працю, наповнити красою тяжке нужденне життя.
«Моя мати у вишитій сорочці, її рукави вишиті червоним і чорним, її щедро орнаментований кептарик — то була моя перша зустріч з народним мистецтвом», — згадував Герой Соціалістичної Праці, народний художник СРСР Василь Ілліч Касіян,
      Сьогодні ми розповімо вам про народний костюм Київщини. Він дуже цікавий як своєю самобутністю й оригінальністю художнього вирішення, так і тим, що в ньому багато рис, спільних з російським і білоруським одягом, які склались у глибоку давнину, мають спільність походження, продовжують зберігатись і взаємо доповнюватись протягом багатьох століть. Схожі за кроєм сорочки з лляного та конопляного полотна, різні види незшитого або частково зшитого одягу — це, на приклад, поньова у росіян, запашка в українців. 

      Про деякі елементч одягу періоду Київської Русі, на основі яких згодом виникли ті або інші російські, українські та білоруські убори XIX — початку XX століття, дізнаємося вже з найдавніших письмових джерел. Так, в Іпатіївському літописі йдеться про кожух, а в «Слові о полку Ігоревім» — про кожух і опанчу, в інших письмових джерелах згадується сорочка — довгий спідній або верхній одяг, кешуля — коротка сорочка, що приходить на зміну довгій у чоловічому вбранні; портки, гачі, ногавиці — чоловічі штани; свита, кожух тощо. Археологічні матеріали свідчать також про те, що в цей період шили шкіряне взуття — постоли або чоботи. На фресках величних соборів Київської Русі, на мініатюрах рукописних книг можна побачити зображення росів у пишному вбранні,
      Одяг Київщини XV—XVII століття змальований у літературних творах того часу, в описах мандрівників, ілюструє його настінний живопис. Цікаві малюнки російського історика О.Рігельмана дають уявлення про народний одяг Київщини другої половини XVIII століття, На них відтворено чоловіче вбрання, що вже тоді складалось із сорочки, штанів, свити й постолів або чобіт. Жіночий одяг складався з вишитої сорочки, кольорових чобіт або черевиків, намітки. Яскравим елементом оздоблення були червоні корали, дукачі. Збереглися численні етнографічні матеріали з описами життя й побуту селян Київщини, детально замальовано їх одяг.У жінок це були довгі білі сорочки з вузькими вишитими комірами, з широкими вшитими рукавами, перехопленими внизу чохлою. Лиштву сорочки іноді прикрашали ажурною однотонною вишивкою. Поверх сорочки носили дві запаски — задню чорну, в спереду — вужчу синю. В холодну пору вдягали суконну свиту — юпку, таку ж саму, як і в чоловіків, але білого кольору, її оздоблювали саморобним чорним круглим шнуром, взимку — довгий кожух з широким коміром, яскраво прикрашений різнокольоровою аплікацією із саф'яну та вишивкою. На ноги взували у свято червоні або жовті чоботи, голову прикривали білою наміткою або очіпком. Дівчата заплітали коси і прикрашали зачіску вінком та різноколірними стрічками. У середині XIX століття обов'язковою приналежністю жіночого костюма стає корсетка — нагрудний безрукавний одяг. її щедро прикрашали плисовими обшивками, аплікаціями, вишивкою. Оздоблення розташовувалось по правій полі з акцентом у нижньому куті а також на спині по лінії талії.
      Український народний костюм конденсує в собі мистецтво узорного ткацтва, крою, шитва, різноманітного декоративного оздоблення.
      Крій народного одягу характерний прямокутними деталями, які легко було оздоблювати вишивкою. Народний костюм був декоративний, але, насамперед, доцільний і практичний. Простий і економічний крій зумовлений шириною домотканого полотна, намаганням створити зручний одяг і водночас повністю й раціонально використати тканину. Завдяки його простоті практично кожна жінка вміла пошити собі сорочку. Народний костюм був однаково зручний як для важкої селянської праці, так і для свят.
      На Україні виробилися й відшліфувапися і найбільші доцільні методи та способи декоративного оформлення. Костюм свідчив про вправність майстра, його розуміння краси, форми, кольору. Існували відмінності в костюмі заможних прошарків населення й бідних селян. Проте вони проявилися не стільки в зміні конструктивної системи, скільки в елементах оформлення, якості й кількості матеріалу та декоративних прикрас.
      В кожному регіоні викристалізовувалися, вдосконалювалися характерні типи одягу, їх декоративне оформлення, улюблена кольорова гама, специфічні техніки виконання. Старанно передавалися вони від покоління до покоління, відшліфовувалися, розвивалися кращі досягнення попередників.
      У наш час до багатої спадщини народного одягу звертаються художники, які працюють на підприємствах художніх промислів, а також в будинках моделей. Майст ри підприємств Укрхудожпрому створюють найрізноманітніший одяг. Це сукні, костюми, чоловічі сорочки, блузи, дитячий одяг. Найчастіше вони використовують тонкі тканини — речі, пошиті з них, легкі, їх можна прикрашати вишивкою з філігранними орнаментальними мотивами. Традиції народного одягу Київщини дбайливо зберігають у наш час на підприємствах об'єднання художніх виробів імені Т. Г. Шевченка, до якого, як філіали, ввійшли фабрики у відомих центрах вишивки — Кагарлику, Іванкові, Василькові, Баришівці, Чорнобилі.
      На Київщині жіночі й чоловічі сорочки прикрашали вишивкою з дрібно розчленованими орнаментальними мотивами, які в цілому складають чітку, урівноважену композицію рослинного або геометричного орнаменту. Найбільш улюбленими мотивами є грона винограду, гілочки з ягідками, квітами. Поширені були «зірочки», ними широко користується у своїй творчості Наталя Яківна Гречанівська — головний художник об'єднання. До багатих традицій у народному костюмі звертаються художники-модєльєри. Вони вивчають особливості українського одягу, різноманітні прийоми декоративного оформлення і все це вдало поєднують з вимогами сьогодення, створюючи моделі модного одягу.
      До традицій народного вбрання звертається й львів'янка С. Кульчицька. Цікаві її роботи на тему шевченківської поезії, жіночого вбрання Київщини. Це свити «Катерина», «Тополя», «Каштани Києва», кожна має своє оригінальне художнє вирішення, свій поетичний образ, назву.
      Тема єднання братніх народів в єдиній радянській сім'ї знайшла відображення у костюмах В. Шелест та С. Заблодської за мотивами крою і декору Київщини і Волині. До 1500-річчя Києва художниці створили вишукану нарядну сукню, в основу якої поклали крій давньоруської сорочки, прикрасили її вишивкою.
      Народний одяг Київщини став провідною темою творчості визнаних художників-модельєрів Л. Авдеєвої, В. Григор'євої, Г. Мелена. Серія художника Г. Мепена — за мотивами одягу Центральної України: темно-коричневі та білі свити з майстерно обробле ними кишенями, чохлами, строкаті гуні з лаконічними деталями, різноманітні за декоративним оформленням кожухи. Художник передає багатство типів народного крою, пропорцій, кольорового вирішення та характеру оздоблення зимового вбрання
      Вивчаючи народний досвід, художники-модельєри розширюють асортимент сучасного одягу, вносять у нього неповторність і своєрідність народного мистецтва, Цікава колекція моделей, створена до ювілею 1500-річчя Києва, з великим успіхом демонструвалась у Загребі. Художниця Г Забашта розробила моделі "Древня Русь", «Росія», «Україна» і «Білорусія». Талановита художниця відроджує і осучаснює кращі елементи народного вбрання трьох братніх народів. Художники Н, Попова, Г. Мітрохіна, В. Мате розробили серію ансамблів одягу, в яких використовуються художні прийоми традиційного вбрання Київщини. Це моделі «Золоті ворота», «Вулиці Києва», в яких підкреслюється мальовничість і яскравість орнаментів вишивки, аплікації, простота і лаконічність крою.
В руках талановитих митців України традиції народ ного одягу невпинно розвиваються і збагачуються сучасними досягненнями світової моди.

Тетяна Кара-Васильєва, кандидат мистецтвознавства, Тамара Ніколаєва, етнограф.
(Журнал «Радянська жінка» № 5 за 1982 рік)

        Жіночі сорочки 
женский народный костюм женский народный костюм

 



<Предыдущая   След.>

MiGG&Co. 
http://добавить-сайт.in.ua  http://посещаемость-сайта.com.ua  http://работа-для-девушек.kiev.ua